Архітектура та урбаністика

Щоосені мене мучить спрага знань.

Перший рік після університету я її задовольнила, влаштувавшись на викладацьку роботу. О таааак, тут вже потрібно було не тільки вчити, вчитися, а ще вчитися - як вчити))).

Немаленький досвід попередньої лідерської роботи у мережевій компанії навчив мене мотивувати. Найкращий учитель дитинства показав мені, яким учні хочуть бачити викладача. Маленька зарплата нагадала - сенсу ставитись до викладання як до роботи нема. Є сенс знайти в цьому інший сенс.

І я знайшла - запалювати очі дітей і вселяти в них віру, що вони можуть усе.

Вести заняття було цікаво, першокурсники з азартом і натхненням осягали ази академічного малюнка і креслення, по ходу поглинаючи поради щодо пом'якшення граніту науки, основою яких були взаємодопомога та взаємопідтримка, робота в команді. Наприкінці навчального року я пішла, а мій улюблена група так і залишилася на всі 4 роки навчання найкращою групою художників, а найкращий її учень згодом став викладачем мого предмету. 

Застосовуючи нестандартні методи співпраці, такі як обмін ресурсами або робота в обмін на досвід, я не лише пізнаю нове, вдлсконалюю навички та вміння в галузі архітектури, маркетингу та соціальних дисциплін, а й розширюю коло цікавих знайомств.

Повірте, у світі безліч цікавих особистостей! І я зараз не про тих, що живе у телевізійній коробці чи на стрічці новин. Я про наших друзів, сусідів, товаришів по службі і просто про випадкових зустрічних. З кожною новою людиною, яка бачить світ незвичайно, ми розширюємо свій кругозір, роблячи світ навколо цікавішим і повнішим.

Вперше я з цим зіткнулася, коли збирала підписи на влаштування нового парку в одному з мікрорайонів міста Гадяча (Полтавська обл.). Черемушки - найбільший мікрорайон п'ятиповерхівок у місті, що знаходиться на околиці та має свої недоліки, одна з яких – відсутність упорядкованих громадських зон для відпочинку. У мене, зізнаюся, довго свербіли руки взяти участь у проектуванні та реалізації чогось більш глобального та важливого, ніж будівництво будиночка чи магазину.

І ось, однієї зими я подумала - і що? Хотіти не шкідливо. Потрібно просто брати та робити.

І я пішла надвір.

І зустріла чудових людей, які казали: "Нам потрібний, нам дуже потрібний парк!"

Водночас із захопленням я зустріла і зневіру. Невіра в очах і невіра в словах: "Та кому це треба?"

І я запитувала: "А вам же - треба? І мені треба. Я хочу, щоб наші діти і наші старенькі могли щодня виходити з коробок і прямокутних будинків на вулицю і зустрічати спів птахів, дитячий вереск, крякання качок, прогулюватися звивистими стежками в тіні гіллястих дерев. Щоб наше дозвілля не закінчувалося на "посидіти десь у кафешці", а ми могли пограти в теніс або шахи точно так, як роблять це жителі затишних європейських містечок, і ніхто не дивився на це, як на дивні чудасії, а приєднувався і радів життю."

В результаті я запропонувала не просто розбити новий парк у вибраному місці, а попередньо проаналізувала територію, потреби мешканців та надала планування нового мікрорайону на існуючому пустирі. Пропозиція містила в собі парк, бульвари, громадську зону та житлову малоповерхову забудову, де в кожній зоні є місце для ізольованого дитячого майданчика, з гойдалками та альтанкою. Де кожен мешканець, навіть маючи власну територію, захотів вийти та поспілкуватися, прогулятися та провести своє дозвілля з дружною, веселою компанією дітей, друзів, тварин та птахів))

Відвідавши "Зелену школу" Залевського, проектний семінар "Право на місто" Департаменту містобудування та архітектури КМДА, тренінг "Active citizens" Британської ради, я зрозуміла, що гарні ідеї твої - це добре, а коли ти маєш команду друзів з безліччю идей і прагненням їх реалізувати - це зовсім інше.

Так народилася ідея створити проект підтримки громадських ініціатив "Гадяч дружній". Кожен, хто має ідею для покращення благоустрою нашого міста, хоче приєднатися до реалізації інших цікавих ідей, чи просто цікаво та продуктивно проводити вільний час - може прийти до нас на воркшоп чи толоку, планувати та реалізовувати разом з нами цікаві проекти.
Вже реалізовано першу ідею - "Оглядові майданчики на Замковій Горі", яка виконувалася в три етапи: 1 - аналіз ідеї та можливостей реалізації; 2 - планування заходів; 3 - толоки: прибирання та виготовлення тину, висадження квітів та кущів. Якщо у аналізі та плануванні заходів брали участь до10 чол., то на толоках нас вже було майже 30 (активна молодь та місцеві жителі, переселенці). В результаті ми облаштували два оглядових майданчика, з яких добре видно схили, луги річки Псел, частину підварку та подолу Гадяча.

Детальніше про проект "Гадяч дружній можна дізнатись на сайті тут....

Що має робити архітектор у такій продвинутій і відкритій міській громаді, як Тростянецька? Звісно, думати про переспективний розвиток громади і не боятись втілювати найсміливіші плани!

Створення спортивного містечка для змагань з біатлону? Запросто!
Будівництво критого басейну? Так!
Оновлення бібліотек? Обов'язково!!!
Ремонт лікарні? Тільки за найвищими стандартами, за прикладом польських колег!!!
Поїхати повчитися? - сіли, поїхали, побачили, запроектували, втілили!!!
Запросити студентів Полтавської політехніки на практику? - ооооо! Отримали кілька ескізних проектів для громадських просторів Тростянця і цілу дипломну роботу розвитку історичної частини!!!

Словом, робота в Тростянці була напруженою, цікавою та продуктивною.